жасмин
закат
и где-то кофе
кому-то - сахар
мне - железные оковы
Читати далі →

я ненавиджу слова і великі букви після крапки.і коли догорають свічки.і коли хочеться поцілувати людину, яку обіцяєш собі не цілувати.і коли дотримуєшся цієї обіцянки.коли полуничне варення виявляється малиновим.коли не кажуть правди в очі.коли приходиться вибирати.нервують друзі бойфренда.але гірше...
Читати далі →

я витираю
телефонні номери..
Андрії юлі юри...
люди,
хто ви?
не пам’ятаю
ваших
очей,
вуст.
одинадцять цифр,
абонент djuice..
ми всі
стали цифрами,
номерами
рахунків,
карток,
телефонів,
абстрактним числом.
Читати далі →

Wanderherz
(з нім. – блукаюче серце)
2
Я зустрічаю тебе зовсім не випадково. Ти заходиш в кафе, де я працюю. Офіціанткою.
Я чекаю на черговий «шолом алейхем», але ти мовчки сідаєш за столик.
Пізно. Людей зовсім нема. Я дозволяю собі розкіш зробити нам ка...
Читати далі →

Wanderherz
(з нім. – блукаюче серце)
1
Я зустрічаю тебе випадково. Ти піднімаєш руки і чомусь кажеш
-    Шолом алейхем.
-    Що? – я перепитую.
-    Пішли.
І ми бредемо в темноті. Ти розказуєш, що маєш білу собаку. Велику, велику білу собаку.
-    Ти...
Читати далі →

приходить божевілля
я  курю у вікно
ніким не зрозуміла
цілую зимне скло
приходить божевілля
зимова сіра ніч
і сніг на рани сіллю
зі мною віч-на-віч
приходить божевілля
продовження нема
німа душе торгівля
реалія моя
приходить божевілля<...
Читати далі →

10
Незнаюхтовін і Непам’ятаюякїїзвати ішли лісом. Швидше за все, то були Ганс і Гретхель. Може, Марічка та Іванко.
Ліс був чарівно-чорним. То був четвер. Але не завтра, а давно. Багато-багато днів тому назад. Незнаюхтовін і Непам’ятаюякїїзвати заблукали. Блукали, блудили, а...
Читати далі →

5
Прокинулася. Знову не пам’ятаю, хто я. А може, ніколи цього і не знала. Навкруги по-вранішньому квартирно-тихо. Здається, хтось лежить на паркеті біля каміна. Вчора там були волошки. А сьогодні?
6
Ти її не знаєш, але, напевно, то ВОНА.
Ти його не знаєш, але, напевн...
Читати далі →

Небо вирвалось з твоїх обійм,  а може, ти – з його. Ви давно стали одним нероздільним сумно-синім букетом волошок. Ще з дитинства.
Дощ лився срібним блюзом. Ти дивився у той блюз і думав, хто нарвав волошок, і чому вони лежать на паркеті у вітальні. Ти любиш той паркет. Коли в камі...
Читати далі →

В борделі гамірного життя шукаєш задоволення для себе. Поміж вибраних карнавально-барвистих насолод не можеш знайти спокою. Бігаєш, метаєшся, розпитуєш… а в калейдоскопі мрій повно бруду, сміття. Повно непомітно-непотрібних речей. Повно безбарвно-безликих осіб. Повно, певне, всього. Всьог...
Читати далі →