Туманність Андромеди ч. 1
В борделі гамірного життя шукаєш задоволення для себе. Поміж вибраних карнавально-барвистих насолод не можеш знайти спокою. Бігаєш, метаєшся, розпитуєш… а в калейдоскопі мрій повно бруду, сміття. Повно непомітно-непотрібних речей. Повно безбарвно-безликих осіб. Повно, певне, всього. Всього, та не твого. Повно його слів, її небес, наших мрій, їхніх співів… а ти не можеш знайти своєї лівої шкарпетки. Все навколо крутиться, обертається. Ти залишаєшся камінно-нерухомим. Намагаєшся визначити доцентрове прискорення всього цього балагану відносно себе. Але ж ти не вчив у школі фізики. А геометрія? Ти лише заплутуєшся у всій цій геометричній гастрономії ще більше.
Доцентрове прискорення… сила Ньютона… швидкість падіння… кут падіння і відбиття твого відображення у дзеркалі. Фіскальна фізика, флегматичний фіолетовий серед окису брому… і хімії ти також не знаєш. А небо над тобою кольору розчину метилену синього. Небо стікає по руках, залишаючи сліди того ж метилену синього. І сам перетворюєшся у розчин метилену, у розчин неба, у розчин життя, кольору окису брому…
Reloading… спочатку. Знову. В борделі гамірного життя ти шукав щастя для себе. Поміж блідо-бляклих насолод не міг знайти спокою. Бігав, метався, розпитував… не дивився в калейдоскоп цього разу. У ньому, певне, повно бруду і сміття. Повно небезпечно-непорушних речей. Повно безмежно-безхребетних осіб. Повно, певне, всього. Всього, але твого нічого там не було. Слова, небеса, мрії, співи. А де твій кімнатно-квадратний простір існування? Крутилося і оберталося навкруги все. А ти далі вираховував доцентрове прискорення, згадуючи безглузді формули. Згадуючи, а може, і придумуючи. Галактично-гладка реальність прослизала між пальці, як небо кольору розчину метилену синього. Вже бачив, вже чув. А може, змінити колір окису брому? Ну, наприклад, на адаптовано-асфальтний сірий чи, може, тривожно-трояндовий червоний. Думаю, сумно-синій – якраз те, що треба. Помітно-потрібний синій. Ти полюбив сумні кольори ще з дитинства, коли збирав волошки в полі.
Доцентрове прискорення… сила Ньютона… швидкість падіння… кут падіння і відбиття твого відображення у дзеркалі. Фіскальна фізика, флегматичний фіолетовий серед окису брому… і хімії ти також не знаєш. А небо над тобою кольору розчину метилену синього. Небо стікає по руках, залишаючи сліди того ж метилену синього. І сам перетворюєшся у розчин метилену, у розчин неба, у розчин життя, кольору окису брому…
Reloading… спочатку. Знову. В борделі гамірного життя ти шукав щастя для себе. Поміж блідо-бляклих насолод не міг знайти спокою. Бігав, метався, розпитував… не дивився в калейдоскоп цього разу. У ньому, певне, повно бруду і сміття. Повно небезпечно-непорушних речей. Повно безмежно-безхребетних осіб. Повно, певне, всього. Всього, але твого нічого там не було. Слова, небеса, мрії, співи. А де твій кімнатно-квадратний простір існування? Крутилося і оберталося навкруги все. А ти далі вираховував доцентрове прискорення, згадуючи безглузді формули. Згадуючи, а може, і придумуючи. Галактично-гладка реальність прослизала між пальці, як небо кольору розчину метилену синього. Вже бачив, вже чув. А може, змінити колір окису брому? Ну, наприклад, на адаптовано-асфальтний сірий чи, може, тривожно-трояндовий червоний. Думаю, сумно-синій – якраз те, що треба. Помітно-потрібний синій. Ти полюбив сумні кольори ще з дитинства, коли збирав волошки в полі.
0 коментарів