Туманність Андромеди ч. 5, 6, 7, 8 і 9

5
Прокинулася. Знову не пам’ятаю, хто я. А може, ніколи цього і не знала. Навкруги по-вранішньому квартирно-тихо. Здається, хтось лежить на паркеті біля каміна. Вчора там були волошки. А сьогодні?
6
Ти її не знаєш, але, напевно, то ВОНА.
Ти його не знаєш, але, напевно, то ВІН.
7
Ми зустрілися у ванні. З крана капав розчин метилену синього. Він розказував як шукав спокій. Вона слухала і машинально протирала дзеркало.
— Ти знаєш, я так хочу в туманність Андромеди. Вона така сумна. Серед синяви.
— Сумна. Це ти принесла отой оберемок волошок?
— Не я. вони із задзеркалля.
— Завтра четвер. Буде дощ, я так думаю.

8
Того четверга прийшла їхня черга помирати. Невблаганно-недалекий час. Нікуди тікати. Завтра на всій планеті настане четвер. І буде дощ.
9
Нині мені снилися люди. Цирк. Якийсь балаган. Усі такі вибрані, карнавально-барвисті. А серед них – двоє розгублених. ВІН і ВОНА. Мріють про туманність Андромеди. Завтра четвер. З неба поллється розчин метилену синього. Вони мають померти. Я знаю. Так шкода. Прокидаюся. Ліжко виштовхує зі своїх обійм. Навколо волошки.