Wanderherz р. 2
Wanderherz
(з нім. – блукаюче серце)
2
Я зустрічаю тебе зовсім не випадково. Ти заходиш в кафе, де я працюю. Офіціанткою.
Я чекаю на черговий «шолом алейхем», але ти мовчки сідаєш за столик.
Пізно. Людей зовсім нема. Я дозволяю собі розкіш зробити нам кави і сісти біля тебе. Я-вона спить, тож…
- Ти знов не спитала, чи я взагалі хочу кави. – ти незадоволений.
- Але ж ти хочеш кави.
- Я назвав собаку Здохла.
- Нашо?
- Ти ж не хотіла, щоб я називав її Іра.
Я докладаю собі ще ложечку цукру.
- Як твої руки?
- Пішов ти..
Ти плюєш в каву. Плюєш. Плюєш.
Заходять двоє старих. Закохані. Мило.
- Як думаєш, що буде з нами через 30 років? – ти питаєш.
- Будемо сидіти в кав’ярні і згадувати, як ми сиділи в кав’ярні нині.
- Брешеш.
Я мовчу. Звісно, я брешу. Через 30 років ти втратиш пам'ять через наркотики, а я втрачу тебе.
- Та ні. – брешу далі.
- Брешеш. – ти плюєш. Мені в каву.
- Та пішов ти..
Раптом ти ловиш мене за руку і б’єш зап’ястям в чашку.
Я мовчу. Ти таки здурів.
А ти товчеш і товчеш.
- Вставай! Вставай! – о, Я-вона прийшла мене рятувати. Теж мені супервумен.
- Іди к бісу.
А стіл вже в крові. І каві.
- Чого ти припхалася? – здається, ти злий.
- Якого дідька ти припхалася?! Я тебе вже поховав. Тобі мало було того разу?
- Вставай! Чуєш! – Я-вона кричить голосніше і голосніше.
- Я не навмисно. – знов брешу.
- Ти мене дістала, я — ..
- Вставай!!!!
Від крику тріскають вікна, а потім все розсипається, валиться… і..
І я відкриваю очі.
- Ідіотка. – я подумки.
- Я ж чую. Не роби так більше, це якось не дуже -..
- Та срала я на ваші «якось не дуже».
Я сповзаю з ліжка і йду фарбувати нігті в червоне.
3
Я знаходжу тебе на «нашій» лавочці.
- Я залишаюся. – навіть не брешу.
Ти мовчиш.
- Мені все рівно.
- Я твоя. Я тут.
- Ти мені не потрібна.
Ти жорстокий. Я знаю.
- Ти мені потрібен.
- Мене це н е ц і к а в и т ь.
- Я не вірю.
- Ти хвора. Ти ненормальна. В тебе яріки, стройки, антони. Люди не міняються. Ти є, а через 5 хвилин тебе нема.
Ти ще не знаєш, що Я-вона вже не завадить мені. Я приспала її. Багато не треба. Галюциногени замість заспокійливого, алкоголь замість води. Я-вона спить. Довго буде спати.
- Я вже ніде не дінуся. – а в мене і вибору нема.
- М е н і в с е р і в н о. Розумієш?
- Я ж… я ж люблю тебе..
- Пізно. Пізно. Пізно. Ти мені не потрібна. Н е п о т р і б н а.
Ти встаєш, а я, здається, вже плачу.
- забирайся звідки прийшла.
І тебе нема. А куди мені забиратися. Я тут навіки…..
(з нім. – блукаюче серце)
2
Я зустрічаю тебе зовсім не випадково. Ти заходиш в кафе, де я працюю. Офіціанткою.
Я чекаю на черговий «шолом алейхем», але ти мовчки сідаєш за столик.
Пізно. Людей зовсім нема. Я дозволяю собі розкіш зробити нам кави і сісти біля тебе. Я-вона спить, тож…
- Ти знов не спитала, чи я взагалі хочу кави. – ти незадоволений.
- Але ж ти хочеш кави.
- Я назвав собаку Здохла.
- Нашо?
- Ти ж не хотіла, щоб я називав її Іра.
Я докладаю собі ще ложечку цукру.
- Як твої руки?
- Пішов ти..
Ти плюєш в каву. Плюєш. Плюєш.
Заходять двоє старих. Закохані. Мило.
- Як думаєш, що буде з нами через 30 років? – ти питаєш.
- Будемо сидіти в кав’ярні і згадувати, як ми сиділи в кав’ярні нині.
- Брешеш.
Я мовчу. Звісно, я брешу. Через 30 років ти втратиш пам'ять через наркотики, а я втрачу тебе.
- Та ні. – брешу далі.
- Брешеш. – ти плюєш. Мені в каву.
- Та пішов ти..
Раптом ти ловиш мене за руку і б’єш зап’ястям в чашку.
Я мовчу. Ти таки здурів.
А ти товчеш і товчеш.
- Вставай! Вставай! – о, Я-вона прийшла мене рятувати. Теж мені супервумен.
- Іди к бісу.
А стіл вже в крові. І каві.
- Чого ти припхалася? – здається, ти злий.
- Якого дідька ти припхалася?! Я тебе вже поховав. Тобі мало було того разу?
- Вставай! Чуєш! – Я-вона кричить голосніше і голосніше.
- Я не навмисно. – знов брешу.
- Ти мене дістала, я — ..
- Вставай!!!!
Від крику тріскають вікна, а потім все розсипається, валиться… і..
І я відкриваю очі.
- Ідіотка. – я подумки.
- Я ж чую. Не роби так більше, це якось не дуже -..
- Та срала я на ваші «якось не дуже».
Я сповзаю з ліжка і йду фарбувати нігті в червоне.
3
Я знаходжу тебе на «нашій» лавочці.
- Я залишаюся. – навіть не брешу.
Ти мовчиш.
- Мені все рівно.
- Я твоя. Я тут.
- Ти мені не потрібна.
Ти жорстокий. Я знаю.
- Ти мені потрібен.
- Мене це н е ц і к а в и т ь.
- Я не вірю.
- Ти хвора. Ти ненормальна. В тебе яріки, стройки, антони. Люди не міняються. Ти є, а через 5 хвилин тебе нема.
Ти ще не знаєш, що Я-вона вже не завадить мені. Я приспала її. Багато не треба. Галюциногени замість заспокійливого, алкоголь замість води. Я-вона спить. Довго буде спати.
- Я вже ніде не дінуся. – а в мене і вибору нема.
- М е н і в с е р і в н о. Розумієш?
- Я ж… я ж люблю тебе..
- Пізно. Пізно. Пізно. Ти мені не потрібна. Н е п о т р і б н а.
Ти встаєш, а я, здається, вже плачу.
- забирайся звідки прийшла.
І тебе нема. А куди мені забиратися. Я тут навіки…..
3 коментарі