Туманність Андромеди ч. 2, 3 і 4
Небо вирвалось з твоїх обійм, а може, ти – з його. Ви давно стали одним нероздільним сумно-синім букетом волошок. Ще з дитинства.
Дощ лився срібним блюзом. Ти дивився у той блюз і думав, хто нарвав волошок, і чому вони лежать на паркеті у вітальні. Ти любиш той паркет. Коли в каміні вогонь обіймає дрова, паркет набирається домашнього тепла. Ти любиш лежати там і думати, мріяти про небо кольору розчину метилену синього, про калейдоскопи, в які хтось набрав бруду, про формули доцентрового прискорення, про гастрономію, про геометрію. Ти згадуєш безконечні, бездонні ночі, що губилися в зелені туману…
3
Сьогодні ти прокинувся, а може, і не спав, на підлозі біля каміну. Чужого каміну, на чужій підлозі. З чужим відображенням у дзеркалі. Але…тепер, напевно, недоречно говорити, що це ТИ прокинувся. Це був не ТИ. ТИ вже зник. Прокинувся ВІН. І пішов босими ногами по чужому твоєму паркету, до чужої твоєї ванни. ВІН вкрав все твоє. Навіть тебе самого. Ха. Може, ти ніколи і не був собою. Не було ТЕБЕ, був ВІН. А ти – лише задзеркальне відображення. Звідки знаєш, що з дзеркала дивився ВІН? Може, то ТИ дивився на нього і мріяв про свій справжній світ?
4
Прокинулася. Ліжко виштовхнуло зі своїх обійм. Знову в неостанньо-нову реальність. Всі люди навколо, хто вони? Здається, я бачила їх уві сні. Може, то був не сон. Мабуть, це було вчора. Може, й завтра. Тепер не розрізняю, в якому напрямку біжить час. В галактичних глибинах немає напрямку. Значить, часу немає куди бігти? Він стоїть на місці? Він стоїть на місці.
Іду поміж безпритульно-байдужих поглядів. Одноманітність набігає хвилями. А я і без човна. Потону. Плавати ж не вмію.
Все одно. Не маю сил вітатися, обмінюватися ввічливо-безглуздими питаннями. А ще треба побувати в туманності Андромеди. Там має бути гарно.
Дощ лився срібним блюзом. Ти дивився у той блюз і думав, хто нарвав волошок, і чому вони лежать на паркеті у вітальні. Ти любиш той паркет. Коли в каміні вогонь обіймає дрова, паркет набирається домашнього тепла. Ти любиш лежати там і думати, мріяти про небо кольору розчину метилену синього, про калейдоскопи, в які хтось набрав бруду, про формули доцентрового прискорення, про гастрономію, про геометрію. Ти згадуєш безконечні, бездонні ночі, що губилися в зелені туману…
3
Сьогодні ти прокинувся, а може, і не спав, на підлозі біля каміну. Чужого каміну, на чужій підлозі. З чужим відображенням у дзеркалі. Але…тепер, напевно, недоречно говорити, що це ТИ прокинувся. Це був не ТИ. ТИ вже зник. Прокинувся ВІН. І пішов босими ногами по чужому твоєму паркету, до чужої твоєї ванни. ВІН вкрав все твоє. Навіть тебе самого. Ха. Може, ти ніколи і не був собою. Не було ТЕБЕ, був ВІН. А ти – лише задзеркальне відображення. Звідки знаєш, що з дзеркала дивився ВІН? Може, то ТИ дивився на нього і мріяв про свій справжній світ?
4
Прокинулася. Ліжко виштовхнуло зі своїх обійм. Знову в неостанньо-нову реальність. Всі люди навколо, хто вони? Здається, я бачила їх уві сні. Може, то був не сон. Мабуть, це було вчора. Може, й завтра. Тепер не розрізняю, в якому напрямку біжить час. В галактичних глибинах немає напрямку. Значить, часу немає куди бігти? Він стоїть на місці? Він стоїть на місці.
Іду поміж безпритульно-байдужих поглядів. Одноманітність набігає хвилями. А я і без човна. Потону. Плавати ж не вмію.
Все одно. Не маю сил вітатися, обмінюватися ввічливо-безглуздими питаннями. А ще треба побувати в туманності Андромеди. Там має бути гарно.
0 коментарів