Ранкове

зміни завжди болісні.
зміни завжди ставлять перед вибором.
вибір будь якого варіанту правильний,
бо вже визначений наперед.
здавалося б,
просто тицьнути пальцем.
а чого ж стан такий
що легше всі пальці собі переламати
ніж зробити вибір?
зміни завжди виривають з звичного маленького світу,
з ілюзії в ілюзію.
де зміст і мета?
чому хочеться дистанції
з цим світом?
небуття,
порожнечі
і повної вітсутності ідентифікації.
зміни — це в першу чергу втрата.
як зважитись втратити щось
таке близьке і звичне
хоча, напевно, непотрібне,
в обмін на ..
на що?
чи нащо?
чи маю я право
звернути
з цієї дороги змін?
чи варто кинути все?
чи є сили?