ніч накрила місто синім оксамитом по дахах навшпиньки підіймаюся на сцену побиті ліхтарі софіти тьмяні у вічній клітці тіла я незграбна актриса рвуть перепонки оплески нещирі і крики мертв...
Читати далі →
дощить вмиває небо дні на вікнах сірі фільтри і мрії як зазвичай в'януть на світанку одвічна втома мотузкою на горло за спину руки на кріслі як на сцені стояти струнко і щиро вірити в насущу фаль...
Читати далі →
порцелянова посуда твоя шкіра молоко в вазах квіти сонце ріже очі і ти рвеш струни тягнеш час годуєш фарбами папір мене пустими клятвами за шаром шар марніє календар зима розтанула весна на...
Читати далі →
по кімнатах твоїх блукають вітер з дощем розкидають манекени завмерлих спогадів і мрій у кімнатах твоїх плачуть вікна по втрачених днях безтурботних й щасливих кімнати твої присипляють бажання змін затягу...
Читати далі →
тіні в тумані втрачають чіткість думки конденсатом по вчорашньому дні мої сльози не добігли до тебе сталактитами в затхлих печерах покійної зими нема ні я ні ти
Читати далі →
звук неминучості глушить ламає кістки викручує нерви сичить як в кубічному метрі дві тисячі змій з дитячих кошмарів що нігті гризуть замість мене
Читати далі →
я свою долю читаю по чорних ієрогліфах воронів в небі які щосекунди міняють візерунок рубають лінії будують нові може по мертвому снігу змарнованих днів по горах солі на ранах замки сповзають в дитя...
Читати далі →
