мене викличуть на біс в наступному житті непрошений шанс все зіпсувати знову по старих слідах ледь чутних під білосніжним снігом чергової реальності я тільки вгадаю твоє обличчя за новими рисами
Читати далі →
вітер розливає солоне соло по серцях шар за шаром зриває ейфорію розносить цвітом по садах і зостається лиш надія в криницях днів бездонних й темних з яких не вибратись ніколи хіба би мати крила ...
Читати далі →
краплями життя минулі виточують втому ідеальної форми підступають до горла морем фантомного болю вже неіснуючих втрат доводять мого Ромео до крайньої точки нівечать ранки виїдають кольори і зміст в сл...
Читати далі →
розмалюю червоним холодну білизну ніжно щокою до бездушних кахель подарую свободу до тепер фіксованим візерункам великого кола малюйте без мене я ніякий художник
Читати далі →
кожен вірш то цвинтар слів і я похована десь там під стосами паперу безкінечністю символів образів знаків нерівним почерком зв'язані руки єдиною буквою продиктовані строфи навіщо? для кого?
різкий ранковий Львів у корпусах зі скла й металу порізане дротами небо втратило опору і проситься на руки скриплять десь сонно вікна трамваї губляться у геометріїї доріг я прошепчу привіт Ромео
Читати далі →
десь ви мені снились десь я вбачалася вам крізь неба прогнилі дошки текли мої сльози і падали в руки вже вам а ви їх ховали по дні океану у мушлях забутих віршів
Читати далі →
