Ірина Тригуб
i-tryhub
всі шепоти
і крики
враз
змінять частоту
прорвуться
голосом
в слова
заволодіють тілом
зіб'ються
тромбами
й тоді
повільно вже
до серця
Читати далі →
хай
каплями
скотиться сум
і слід простине
перетвориться
у сіль
я стану
брилою
льоду
щоб забути
усіх
Читати далі →
як то ніжно
білі груди
крає
вранішня туга
сірим
попелом
звіває
сліпі
мрії
ночі
Читати далі →
ламкі
малюнки
твоїх рухів
жадані
кожної хвилини
навіть
у снах
Читати далі →
здається
все
проходить повз
а я лиш тінь
в меланхолійній пустці
у найтемнішому її
кутку
Читати далі →
яким би
ти був
ідеальним
якби
просто не був
Читати далі →
слово
створило тебе
у неіснуючій ще
площині
задало координати
озвучило своїм ім'ям
яке
ти так вдало
паплюжиш
Читати далі →
знебожений
світ
наболілих
ідей
мигтить
минає
краде життя
по-трохи
по одному дні
кожних 24
години
Читати далі →
задимлена кухня
нова кожної весни
а запах дощу
той самий
ніби сімнадцять
не у віршах Висоцького
а тут
на новому балконі
кожної весни...
Читати далі →
нам пам'ятниками стануть
спалені купи сміття
меморіальними
погнилі дошки
під хрестами
ніхто
не згадає
як звали
мою найкращу подругу
і тебе
не згадають
просто хтось скаже
їх не було
бо так
найзручніше
Читати далі →