твоя краса
на грані
з аморальністю
вбиває
об'єктивність
суджень
Читати далі →

ти
на кінчиках пальців
моєї параної
які вона кладе
мені до губ і
тссс..
Читати далі →

вранішні
гудки поїздів
нагадують про кораблі
і я
так чітко
бачу
пристань
й море
холодні пляжі
кимсь забуту парасольку
закопану в пісок
лише
ніяк не можу
пригадати
як кричать
чайки
Читати далі →

я справді
ніколи не помру
розвіюсь
по безконечних
можливостях і паралелях
собі сама наснюсь
повірю в себе
й справджусь
Читати далі →

ті люди
вже не існують
ні я 
ні ви
ми залишили
наші серця
у спогадах
і фото
а без них
теперішній час
аж надто прісний
Читати далі →

по мені
лишаться кістки
розмиті спогади
в чужих серцях
і змарнований час
осілий попелом
на підвіконнях
та й більше нічого
Читати далі →

вітер
зриває
твої слова
і розбавляє
шурхотами гравію
чи то піску
трави
непочуті
вони вже минуле
Читати далі →

в горах зорі торкаються чола
а в місті горять лиш мрії 
Читати далі →

втрачає тонкість
світ
втрачає
всі відтінки
візерунки
і гіркоту цілунків
на пероні
нахабно видирає
тишу
в мене з рук
не дам
не пущу
вчеплюся зубами
залиш мені моє
хай навіть
понівечене
уже
Читати далі →

сни
затягнулись
сотнями маршрутів
по колу
коліями
холодним потом
вмилися
зловили
руку мою
за мить до вмикача
і затягнули тужно
колискову
не встанеш
милая
ти на світанку
змарнієш з нами
сходиш ноги
стечеш сльозами<...
Читати далі →