Викрадачі майбутнього

Згадуючи дитинство я часто почуваюсь обкраденою в теперішньому. Ніби хтось не просто гаманець поцупив в трамваї, а з фундаментом вивіз мій будинок, поки я ходила в магазин по хліб.
Ай людоньки, шо ж там вкрали?! — спитала би моя бабця. Майбутнє! Леліяне, омріяне, світле і прекрасне.
В дитинстві я щиро і непохитно вірила, що років через двадцять всі будуть на канікулах літати на Місяць, чи Марс, чи куди б то не було в космос. Зорельоти, колонії, капітани і скафандри — це було сталою одиницею, абсолютним і незаперечним прийдешнім. Всі ці фантазії я чітко переносила на рулон шпалер, виділених для малювання. Я була щасливою, батьки задоволеними, а сусіди, підозрюю, ні(бо та вся творчість вивішувалася в нашому спільному коридорі)).
Нікому, навіть мені, не під силу описати ті фантастичні подорожі і пригоди космічного пірата в моїй особі. Чому саме пірата не знаю, так вже якось склалось. Хочеться лиш ехом «людонькати» як моя бабця, бо таким воно, те майбутнє, видавалось пречудовим. Там було все, а чого не було, те я придумувала, описувала і називала сама.  
Правду кажучи, це являлося єдиною причиною, щоб хотіти вирости і стати дорослою(а я, повірте, цього хотіла найменше).
Думаю, всі собі уявили, яким це було важливим і необхідним.
І що ж було далі? Тотальне розчарування. Оце я росла-росла, а космос як був далеким і холодним, так таким і залишався всі ці роки. І залишається. І залишатися буде — підказує мені нереалізований космічний пірат.
Я не була до цього готова. Я вірила до останнього і десь в дуууже таємних закутках досі вірю. А жити то ж треба з тим, що є. Ні-ні, ви не думайте… (хотіла написати, що і це майбутнє прекрасне, але рука піднялась, а писати не захотіла)
Ще тоді давно, в перші моменти усвідомлення і споглядання гибелі тієї мрії, я подумала, що ж не може воно все, саме по собі, отак от не скластися.
Викрадачі майбутнього — от хто за цим стоїть. Лиходії, які примудряються красти чуже майбутнє(звісно, не все підряд, а лиш найцікавіше, найяскравіше, найживіше) і підсунути натомість своє. Як же я жадала знайти їх і повернути собі свій космос і кораблі..
Дзеньк дзеньк дзіінь
Отак тріскали і опадали надії, мрії, а з ними і майбутнє.

П.С. А хтось чув про випадки вкраденого майбутнього? Я б сконтактувала з постраждалими, може, натрапила на слід. 
П.П.С. І психологія тут ні до чого)