Не від/д/а/ю

тебе
ніби ніколи
й не було
ти зник
як сон
коли я зранку
подивилася
в вікно
випав росою
на ще ненароджених
квітах
і згинув
від перших же
доторків дня
розгубив
свої риси
між сотень
знайомих
свій голос
між подихів
міста
став музикою
кожної кав'ярні
невиразним гулом
лабіринтів вулиць
я можу
хіба уявляти
твої руки
на вранішніх чашках
і дверних ручках
ловити погляди
відбиті
на байдужих обличчях
вгадувати
твої слова
в своїх віршах
і гнати геть
питання
а був хіба
насправді?