Вночі

я завжди любила ніч. неспання вночі — це як інша реальність, де ти — лише ти. без обгорток і поливки. а тепер, зачитавшись, прогавлюю той момент переходу, а отямившись, розумію, що я — одна. що нікого не існує. мене охоплює панічний страх. аж до якогось паралічу. завмираю. судомить мязи. лежу поки не засну. зранку це згадується як сон чи якесь марення. а ні. надіюсь, то лише зупинка. так, проміжна станція, а не пункт призначення…